Бібліографічний опис
Яковенко Р. В. Відтворення людського потенціалу в умовах трансформаційної економіки : автореф. дис. … канд. екон. наук : 08.00.01 / Р. В. Яковенко; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2011. – 19 c. – укp.
Анотація
- Висвітлено еволюцію поглядів на роль людини в економіці в працях представників різних наукових шкіл і течій.
- Розкрито сутність людського потенціалу, важливу роль в структурі якого відіграють виробничі та невиробничі елементи та чинники, що характеризує переростання “людини економічної” у “людину творчу” в процесі трансформації економічних і суспільних відносин і переході на якісно новий рівень.
- Визначено головні передумови зростання продуктивної сили людини на основі поєднання матеріальних і нематеріальних виробничих відносин і стимулів.
- Проаналізовано стан людського потенціалу України, який визначається науково-технічним прогресом, розвитком освіти, поліпшенням умов праці та життя.
- Розкрито суперечливий характер розвитку людини та її праці, що знаходить вираз у недостатньому науково-технічному удосконаленні засобів виробництва.
- Доведено, що скорочення тривалості та низький рівень життя, незадовільні умови праці у певних галузях виявляються у доволі низьких темпах зростання продуктивності суспільної праці, а також неповною мірою діють соціально-культурні чинники й умови розвитку людини, що призводить до недостатньої громадянської активності.
- Наведено рекомендації щодо удосконалення соціально-економічної політики держави в контексті розвитку людського потенціалу України.
Ключові слова
людський потенціал, робоча сила, чинники формування людського потенціалу, умови праці, освіта, здоров’я, тривалість життя, рівень життя, творча діяльність, громадянська і виробнича активність.
Відтворення людського потенціалу в умовах трансформаційної економіки: актуальність теми
Однією із складних та визначальних проблем соціально-економічного прогресу є розвиток людини, зміна її місця і ролі у виробництві та суспільстві. Зростання продуктивних сил на основі науково-технічного прогресу зумовило суттєве підвищення продуктивності праці суспільного виробництва, ефективності економіки, що істотно змінило характер праці та умови життя. Наростання кількісних змін у складових життєдіяльності людини призвело до глибоких якісних зрушень. В індустріальну епоху панувало матеріальне виробництво, яке спрямовувалось на задоволення матеріальних потреб населення. Поряд із матеріальним виробництвом існувала сфера послуг, яка забезпечувала задоволення соціально-культурних потреб. Але, як ступінь її розвитку, так і вплив на життя людей був обмеженим, зокрема у розрізі якості задоволення цих потреб.
Науково-технічна революція другої половини ХХ ст. значно пришвидшила розвиток суспільного виробництва. Водночас з істотним зростанням його обсягів відбулась докорінна зміна його структури. Пануючого стану набула сфера послуг: освіта, наука, медичне обслуговування, культура, соціальне забезпечення, тобто галузі, які безпосередньо впливають на розвиток людини, зростання її освітнього, професійно-технічного і культурного рівнів, охорону здоров’я, умови і тривалість життя. Людина зі звичайного фактора виробництва поступово перетворюється у творчу силу, здібності і сили якої визначають розвиток економіки та суспільства.
Становлення нового інформаційного технологічного способу виробництва, інформації та знань як нового виробничого ресурсу, який, будучи формою реалізації та примноження розумового потенціалу людини, визначає утвердження інноваційного типу розвитку, інтелектуалізацію виробництва та праці. Нова техніка і технологія змінюють характер праці, поряд з продуктивними якостями зумовлюють дедалі ширший розвиток і використання громадянських, соціальних та духовних якостей людини. Інтелектуалізація виробництва не лише передбачає високий освітньо-кваліфікаційний та культурний рівень працівників, але й докорінно змінює їх становище у виробництві та суспільстві.
Глобальний і глибинний характер змін у розвитку людини,
зростаючий вплив людини на економіку та суспільне життя зумовили те, що ООН починаючи з 1990 року розраховує індекс розвитку людського потенціалу (або індекс людського розвитку, ІЛР) різних країн світу, який є передумовою розробки та впровадження державної соціально-економічної політики. Ще донедавна він обраховувався на основі таких показників: середня тривалість життя, рівень освіти та дохід на одну особу.
В сучасних умовах, цей індекс є важливим орієнтиром у розвитку кожної країни, але досвід його застосування засвідчив, що він, на сьогодні, не враховує громадського та соціально-культурного розвитку суспільства. Тому ООН періодично, поряд із вказаними показниками, досліджує інші аспекти життєдіяльності людини (соціально-політична активність, рівень розвитку демократії тощо).
Звіт з розвитку людського потенціалу 2010 року включає новий показник вимірювання гендерної нерівності, який бере до уваги рівень материнської смертності та присутність жінок у парламенті. Також у Звіті введений багатовимірний показник бідності, який оцінює бідність не лише з огляду на рівень прибутків, а й враховує численні фактори на рівні домашніх господарств – від основних життєвих стандартів – доступу до шкільної освіти, чистої води і медичної допомоги. З огляду на методологічні уточнення в обрахуванні формули ІЛР, рейтинг країн 2010 року несумісний з рейтингами у попередніх Звітах. Відтак, поняття „людський потенціал” відкриває широкі можливості для розкриття змін, що відбуваються у розвитку людини, в її місці та ролі у виробництві й суспільстві.
Найвищої форми людський потенціал досяг у розвинутих країнах, які перейшли на постіндустріальну стадію цивілізації. Водночас, більшість країн світу залишаються на індустріальній стадії, що знаходить прояв у відмінностях індексу людського розвитку. Це суттєво ускладнює процес формування людського потенціалу, потребує як розвитку та удосконалення продуктивних якостей людини, так і зростання її інтелектуального, соціального та духовного рівнів, що обумовило актуальність теми дослідження та його структуру.
Стан наукової розробки проблеми
Поняття „людський потенціал” нове, воно породжено досягненнями у просуванні людства від „людини економічної” до „людини творчої”. Ще донедавна панувала „людина економічна”, це знаходило вираз у науковій розробці матеріальних інтересів, матеріальних потреб, товару „робоча сила” і його вартості, відтворенні робочої сили, трудового потенціалу тощо.
З перетворенням інформації і знань у якісно новий фактор виробництва інтелектуалізація праці не лише підносить освітній та професійний потенціал людини, а й змінює її місце і роль у виробництві та суспільстві. Поряд з економічними, продуктивними якостями людини істотно зростають її особисті та громадянські якості (соціальні, духовні, психологічні тощо). Володіння знаннями і вмінням їх реалізовувати у процесі виробництва змінює не лише становище людини у виробничому процесі, але й підносить її громадянську активність.
Поняття „людський потенціал” часто зустрічається у зарубіжній науковій та публіцистичній літературі, проте теоретико-методологічне обґрунтування цієї категорії стало можливим лише нещодавно, що об’єктивно викликано історичними передумовами і трансформаційними процесами у сучасній економіці. Фундаментальне підґрунтя дослідження зазначеної проблематики заклали такі вчені, як В. Автономов, Г. Беккер, Д. Белл, П. Друкер, С. Дятлов, К. Колін, В. Марцинкевич, Л. Нестеров, Ю. Нетесин, Д. Норт, Н. Римашевська, А. Сен, Е. Тоффлер, Л. Туроу, Махбуб уль Хак, Т. Шульц.
В Україні дослідження проблем людського потенціалу знайшли відображення у працях таких вчених-економістів, як Д. Богиня, М. Горожанкіна, О. Грішнова, С. Задорожна, А. Колот, Е. Лібанова, О. Новікова, О. Стефанишин, Л. Ткаченко, А. Чухно. Проте в наукових працях низка питань залишаються дискусійними, і такими, що потребують подальших досліджень. Це стосується, зокрема, сутності, структури та історичного місця поняття „людський потенціал”, теоретико-методологічного обґрунтування еволюції праці людини та визначення передумов розширеного відтворення людського потенціалу, що і визначило теоретичне та практичне значення дисертації, логіку і послідовність викладення наукового матеріалу.
Відтворення людського потенціалу в умовах трансформаційної економіки: мета і завдання дослідження
Мета дисертаційної роботи полягає в теоретико-методологічному обґрунтуванні розвитку людського потенціалу як нового ступеня у розвитку людини та її праці, змін якісних параметрів особистості в процесі розвитку економіки та суспільства, які характеризують трансформаційні процеси в економіці України.
Поставлена мета зумовила необхідність вирішення наступних завдань:
- дослідити еволюцію поглядів на розвиток людської праці та утворення нового поняття „людський потенціал”;
- визначити сутність поняття „людський потенціал”, його структуру та функції, співвідношення продуктивних якостей людини та підвищення інтелектуального, соціального і духовного рівнів людини, як необхідної умови зростання людського потенціалу;
- проаналізувати сучасний стан людського потенціалу України: наявний освітній і професійно-технічний рівень працівників, соціально-культурні умови розвитку людини, умови і тривалість життя населення;
- виявити особливості зростання інтелектуалізації праці, як чинника, що здійснює прямий безпосередній вплив на розширене кількісне та якісне відтворення людського потенціалу;
- розкрити аспекти розвитку людського потенціалу через мотивацію праці у напрямі прагнення особистості до поширення частки творчості у загальній структурі праці;
- обґрунтувати заходи держави, підприємства, громади, домогосподарства та людини, що спрямовані на зростання добробуту населення і забезпечення розвитку особистості, та визначити їх роль у процесі відтворення людського потенціалу.
Відтворення людського потенціалу в умовах трансформаційної економіки: об’єкт і предмет дослідження
Об’єктом дослідження є система соціально-економічних відносин, які активно впливають на розвиток людини та її працю, визначають місце людини в економіці та суспільстві.
Предметом дослідження є теоретико-методологічні, соціально-економічні та суспільно-історичні чинники становлення нового поняття „людський потенціал”, яке характеризує досягнення сучасної епохи в розвитку людини та в її праці.
Відтворення людського потенціалу в умовах трансформаційної економіки: наукова новизна одержаних результатів
полягає у тому, що на основі теоретико-методологічного аналізу розкрито сутність нового економічного поняття – „людського потенціалу” та його значення для розвитку економіки і суспільства. Основні результати, отримані в ході дослідження і які виносяться на захист, полягають у наступному:
Вперше:
- визначено історичне місце поняття „людський потенціал”, як важливої віхи у переході від „людини економічної”, життя і діяльність якої визначались матеріальними потребами та інтересами, до „людини творчої”, коли поряд з матеріальними інтересами швидко зростають культурні, соціальні та духовні потреби особистості;
- доведено, що особливості формування та рівень розвитку людського потенціалу в Україні пов’язані з переважанням низькотехнологічного сировинного виробництва, відносно низькою продуктивністю праці, перебуванням значної частини населення за межею бідності, несприятливими умовами життя і праці значної частини працюючих. Якщо розвинуті країни, спираючись на потужний економічний, соціальний і культурний потенціал можуть зосередитись на розвитку та удосконаленні умов нарощування людського потенціалу, то Україна має поєднувати подолання техніко-технологічного відставання і низького рівня життя зі створенням умов для розвитку та збагачення людського потенціалу;
Удосконалено:
- трактування змісту поняття „людський потенціал”, як такого, що характеризує якісні зміни у становищі і ролі людини не лише у виробництві, а й у суспільстві, інтелектуалізацію праці, поглиблення взаємодії економічного, соціального та духовного аспектів життєдіяльності людини. Поряд із продуктивними якостями людини, як фактору виробництва, зростаючу роль відіграють культурні, соціально-психологічні та духовні потенції людини;
- обґрунтування історичної перспективи розвитку людського потенціалу на основі перетворення інформації та знань у вирішальний фактор виробництва, поєднання в людині власника знань і власника вміння їх використовувати у виробничому процесі. Якщо в індустріальному суспільстві засоби виробництва є капіталом і використовуються, перш за все, для власного збагачення, то в інформаційному суспільстві поєднання в людині власника знань, як головного виробничого ресурсу, з умінням і навичками працівників використовувати їх у виробництві робить людину вільною, незалежною, рівноправною в економічному, соціальному і духовному житті суспільства;
Дістали подальшого розвитку:
- формулювання пріоритетних напрямів відтворення людського потенціалу: поряд з відтворенням продуктивних якостей людини (здатності до праці, матеріального забезпечення, умов життя і т. і.) дедалі зростаючу роль відіграє відтворення нематеріальних факторів розвитку людини (культурних, соціально-психологічних та духовних), що зумовлено випереджаючим зростанням сфери послуг, тобто нематеріального виробництва, галузі якого безпосередньо служать розвитку людини, її розумових і фізичних здібностей;
- наукові підходи щодо зростання ролі людини, її продуктивних, економічних та інтелектуальних, соціальних і духовних, громадянських якостей, які розширюють обрії життєдіяльності людини, збагачують її форми. Все це визначає, що відтворення людського потенціалу виходить за вузькі межі вартості робочої сили, потребує дедалі ширшого та повнішого задоволення як матеріальних, так і нематеріальних потреб людини, що залежить від ступеню розвитку економіки та культури країни, від її місця на шляху прогресу цивілізації.
Відтворення людського потенціалу в умовах трансформаційної економіки: переглянути / скачати автореферат
Документ на сайті Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського.
Всі автореферати за науковою спеціальністю 08.00.01 – за посиланням:
08.00.01 – економічна теорія та історія економічної думки